The first time I made a print was a linoleum cut at the Technical College in Reykjavík in 1996. It was magical for me and from that moment I decided that I wanted to pursue a degree in fine arts at the College of Arts and Crafts. I studied basics for one year and then, in 1999, the Iceland University of the Art was established and I was so lucky to be in the first group of students who were admitted into the school and got our BA degree in Fine Arts from the Printmaking department in 2002. Unfortunately our juniors who started next academic year were not able to choose printmaking but could only choose between Fine Arts and Design. Therefore I am of the first and last generation of printmakers from the Iceland University of Fine Arts.
At the Academy I learned from the best printmakers in the country, all of them well known in the artist scene and they all contributed different methods of printmaking to my never satisfied thirst for knowledge.
One of these teachers who influenced my work ethics was Sigrid Valtingojer (1935–2013), who was born in Czech Republic, grew up in Germany and moved to Iceland in 1961. Ríkharður Valtingojer (1935–2019), born in Bolzano in South Tyrol, Italy, who taught me the fun side of printmaking, how to party and still be creative, he studied lithography in Germany and with A. Paul Weber and his son, and Valgerður Hauksdóttir, a fantastic artist, and a teacher who has with her perfection in craftmanship and eco-friendly printing made me aware of the dangers of toxic materials in printmaking and helped me and the IPA (Icelandic Printmakers Association) to aim for a greener studio.
In art history classes I got to know the old masters that have influenced my works in so many ways. I still can see the influence from the Dance by Henri Matisse, where the dancers hold hands and dance in circle.
Pierwszą odbitkę linorytu wykonałam w technikum w Rejkiawiku w 1996 roku. Było dla mnie magiczne doświadczenie – w tamtej chwili postanowiłam pójść na studia artystyczne w Wyższej Szkole Sztuki i Rzemiosła. Przez rok uczyłam się podstaw. W roku 1999 powstał Islandzki Uniwersytet Sztuki, a ja miałam szczęście znaleźć się w pierwszej grupie studentów, którzy zostali przyjęci do szkoły i uzyskali tytuł licencjata sztuk pięknych na wydziale Grafiki Warsztatowej w 2002 roku. Niestety, ci z nas, którzy postanowili rozpocząć kolejny rok na studiach magisterskich, nie mogli wybrać grafiki warsztatowej, a jedynie sztuki piękne lub design. Należę zatem do pierwszej i zarazem ostatniej generacji grafików z Islandzkiego Uniwersytetu Sztuk Pięknych.
W Akademii uczyłam się od najlepszych grafików w kraju, wszyscy oni znani są na scenie artystycznej i wszyscy zaspokajali moje pragnienie wiedzy, prezentując różne metody tworzenia grafiki.
Jednym z tych nauczycieli, którzy wpłynęli na moją etykę pracy, była Sigrid Valtingojer (1935–2013), która urodziła się w Czechach, dorastała w Niemczech, a do Islandii przeniosła się w 1961 roku. Ríkharður Valtingojer (1935–2019) urodzony w Bolzano we włoskim Tyrolu Południowym, który studiował litografię w Niemczech i u A. Paula Webera i jego syna, nauczył mnie zabawnej strony grafiki – tego, jak bawić się i nadal pozostawać kreatywną. Valgerður Hauksdóttir – wspaniała artystka i nauczycielka, której perfekcyjny warsztat i przyjazne dla środowiska metody druku uświadomiły mi niebezpieczeństwa związane z używaniem toksycznych materiałów w grafice – pomogła mi i IPA (Icelandic Printmakers Association – Islandzkie Stowarzyszenie Grafików Warsztatowych) w stworzeniu bardziej ekologicznej pracowni.
Na zajęciach z historii sztuki poznałam dawnych mistrzów, którzy na tak wiele sposobów wpłynęli na moje prace. Wciąż widoczna jest moja inspiracja Tańcem Henriego Matisse’a, w którym tancerze trzymają się za ręce i tańczą w kręgu.
Я зробила перший відбиток ліногравюри в технічній школі в Рейк’явіку 1996 року. Це був для мене чарівний досвід – у той момент я вирішила вивчати мистецтво у Вищій школі мистецтв і ремесел. Я навчалася основам протягом року. У 1999 році було засновано Ісландський університет мистецтв, і мені пощастило бути у першій групі студентів, прийнятих до університету, і отримати ступінь бакалавра образотворчого мистецтва на факультеті гравюри 2002 року. На жаль, ті з нас, хто вирішив наступний рік розпочати навчання в магістратурі, не могли обирати графіку, а лише образотворче мистецтво чи дизайн. Тому я належу до першого і водночас останнього покоління художників-графіків Ісландського університету мистецтв.
В Академії я навчалася у найкращих графічних дизайнерів країни, усі вони відомі на мистецькій сцені, і всі вони задовольняли мою жагу до знань, представляючи різні методи створення графіки.
Одним із тих учителів, які вплинули на мою трудову етику, була Сіґрід Вальтінґоєр (1935–2013), яка народилася в Чехії, виросла в Німеччині та переїхала до Ісландії 1961 року. Ріхардур Вальтінґоєр (1935-2019), який народився в Больцано, в італійський Південний Тіроль, вивчав літографію в Німеччині у А. Пауля Вебера та його сина, навчив мене веселій стороні графічного мистецтва — як розважатися і залишатися творчою. Вальґердур Гауксдоттір – чудова художниця і вчителька, чия досконала майстерня та екологічно чисті методи друку допомогли мені зрозуміти небезпеку використання токсичних матеріалів у графіці. У створенні більш екологічної студії допомогла мені також IPA (Icelandic Printmakers Association – Ісландська асоціація графіків).
На заняттях з історії мистецтва я зустріла старих майстрів, які багато в чому вплинули на мою творчість. Досі помітне моє натхнення «Танцем» Анрі Матісса, у якому танцюристи беруться за руки й танцюють у колі.
Trú von og kærleikur (Wiara, Nadzieja i Miłość) / Trú von og kærleikur («Віра, Надія, Любов»)
The Italian Renaissance painter Michelangelo and his way of representing of the beauty of the body. And the Colombian artist Fernando Botero who was famous for painting fat people got my attention.
I started to paint with ink and acrylic and in the painting that I exhibited at my first solo exhibition in 2005, I started to use my mother’s crochet tablecloths. My mother is a very talented seamstress, knitter and crocheter. Her mother and grandmother were also well-known traditional seamstresses who made national costumes and fancy dresses for the upper-class ladies of our town in the north, Akureyri. Unfortunately I am not so interested in dressmaking and crafts but I did want to mix my heritage in my artworks so my mother gave me many crochet tablecloths and I used them by printing their pattern onto my paintings and used as background for my circle of people.
Włoski malarz renesansowy Michał Anioł i jego sposób przedstawiania piękna ciała. Moją uwagę zwrócił również kolumbijski artysta Fernando Botero, który był znany z malowania grubych postaci.
Zaczęłam malować tuszem i akrylem, a w tym obrazie, który wystawiłam na mojej pierwszej indywidualnej wystawie w roku 2005, po raz pierwszy wykorzystałam szydełkowe obrusy mojej matki. Moja matka jest bardzo utalentowaną krawcową, robi też na drutach i szydełku. Jej matka i babcia również były znanymi krawcowymi szyjącymi w tradycyjnym stylu, wykonywały stroje narodowe i fantazyjne sukienki dla pań z wyższych sfer w naszym mieście na północy, Akureyri. Niestety krawiectwo i rzemiosło nie interesują mnie aż w takim stopniu. Chciałam jednak włączyć moje dziedzictwo do moich prac. Matka dała mi wiele szydełkowych obrusów, a ja wykorzystałam je drukując ich wzór na obrazach i jako tło dla przedstawionego przeze mnie kręgu ludzi.
Італійський художник епохи Відродження Мікеланджело та його спосіб зображення краси тіла. Також мою увагу привернув колумбійський художник Фернандо Ботеро, який був відомий тим, що малював товсті фігури.
Я почала малювати тушшю та акрилом, і на цій картині, яку я виставила на своїй першій персональній виставці 2005 року, я вперше використала мамині скатертини, в’язані гачком. Моя мама дуже талановита швачка, вона також в’яже спицями та гачком. Її мати та бабуся також були відомими кравчинями, шили національні костюми та маскарадні сукні для жінок із вищого суспільства в нашому північному місті Акурейрі. На жаль, шиття та майстерність мене не цікавлять аж настільки. Але я хотіла включити свою спадщину у свою роботу. Мама подарувала мені багато в’язаних гачком скатертин, і я використовувала їх для друку візерунків на картинах і як тло для кола людей, яких я зображувала.
Sjálfhverf (Egocentryczka) / Sjálfhverf («Егоцентристка»)
I fell in love with everything that was a circle, no straight lines, my figures where always in a circle, I emphasize the curved bodies. The circle is a universal symbol with extensive meaning. It represents the totality, wholeness, original perfection, the eternity and timelessness for example. At my second solo exhibition I decided to make my works round and tried to fit the soft bodies into the circle form. In the work process I found very early that I did not want to ruin my mother’s tablecloths anymore so I found and started to use old curtains which had the same pattern that was on my grandparents’ wallpaper on the living room walls.
Zakochałam się we wszystkim, co koliste, pozbawione linii prostych. Moje postaci były zawsze w kręgu, podkreślałam zakrzywioną linię ich ciał. Krąg jest uniwersalnym symbolem o szerokim znaczeniu. Reprezentuje na przykład całość, pełnię, pierwotną doskonałość, wieczność i ponadczasowość. Na mojej kolejnej indywidualnej wystawie zdecydowałam się na nadanie moim pracom kształtu koła i próbę dopasowania miękkich ciał do formy okręgu. W procesie twórczym bardzo wcześnie zdałam sobie sprawę, że nie chcę już niszczyć obrusów matki, znalazłam więc i zaczęłam używać starych zasłon o takim samym wzorze, jaki widziałam na tapetach pokrywających ściany salonu moich dziadków.
Я закохалася в усе кругле, позбавлене прямих ліній. Мої герої завжди були в колі, я підкреслювала вигнуту лінію їхніх тіл. Коло — універсальний символ із широким значенням. Він уособлює, наприклад, цілісність, повноту, первісну досконалість, вічність і позачасовість. На наступній персональній виставці я вирішила сформувати свої роботи у вигляді кола і спробувати вписати м’які тіла у форму кола. У творчому процесі я дуже рано зрозуміла, що не хочу більше псувати мамині скатертини, тому знайшла і почала використовувати старі штори з тим самим візерунком, який я бачила на шпалерах, що ними були вкриті стіни вітальні моїх дідусів і бабусь.
The British painter Lucian Freud, who is famous for his portraits and self-portraits in an expressive style, impressed me. He painted people without idealizing them, emphasizing sexual characteristics and imperfections of a human body.
In my paintings Handles I worked with those elements by asking the women in my phonebook to take part in my creation by sending me pictures of them pinching themselves with either irritation or sensuality
Zaimponował mi brytyjski malarz Lucian Freud, znany ze swoich ekspresyjnych portretów i autoportretów. Malował ludzi, nie idealizując ich, podkreślając płciowość i niedoskonałości ludzkiego ciała.
W moich obrazach Uchwyty pracowałam z tymi elementami, prosząc kobiety z mojej listy kontaktów telefonicznych, aby dołączyły do mojego procesu twórczego i przysłały mi swoje zdjęcia, na których – czy to ze złością, czy zmysłowo – chwytają fałdy swojego ciała.
Мене вразив британський художник Люсьєн Фрейд, відомий своїми експресивними портретами та автопортретами. Він малював людей, не ідеалізуючи їх, підкреслюючи сексуальність і недосконалість людського тіла.
У моїх картинах «Хапання» я працювала із цими елементами, просячи жінок зі списку моїх телефонних контактів приєднатися до мого творчого процесу та надіслати мені фотографії, на яких вони хапаються за складки свого тіла – чи то зі злістю, чи то чуттєво.
Uchwyty / «Хапання»
Bezpośrednio potem pracowałam nad krótkim cyklem poświęconym dobrym i złym uczuciom związanym z dotykiem, w którym to doświadczenie widzów określało dotyk jako dobry albo zły.
Одразу після цього я працювала над коротким циклом, присвяченим хорошим та поганим відчуттям від дотику, у якому саме досвід глядача визначав дотик як хороший чи поганий.
Snerting / Dotyk / ting / «Дотик»
Czułam potrzebę większego zgłębienia tej koncepcji, poprosiłam więc przyjaciół, aby wysłali mi takie swoje zdjęcia, które wskazują, gdzie leżą ich moralne granice. Dostałam kilka zdjęć, które przekroczyły moje granice i inne, które nie przybliżyły mnie do celu, więc w końcu poprosiłam o współpracę znajomą parę, która pozwoliła mi zrobić zdjęcia pokazujące, gdzie przebiega ich „linia graniczna”. Następnie kilka z tych zdjęć zostało wydrukowanych na dużym płótnie żaglowym (150 × 200) i wystawionych w galerii IPA.
Я відчувала потребу глибше дослідити цю концепцію, тож попросила друзів надіслати мені свої фотографії, на яких видно, де пролягають їхні моральні межі. Я отримала кілька фотографій, які перейшли мої межі, а також інші, які не наблизили мене до моєї мети, тож врешті я попросила про співпрацю знайому пару, які дозволили мені зробити фотографії, на яких видно, де проходить їхня «гранична лінія». Згодом декілька з цих фотографій були надруковані на великому вітрильнику (150 × 200) і виставлені в галереї IPA.
Then is now is a trilogy of works in which I looked back to the beginning of life and painted different embryonic stages that have left their mark on my life. I painted on both wood and copper plate.At that time I decided to take a break from my circles and do something totally different.
Wtedy jest teraz to trylogia prac, w których spojrzałam wstecz na początek życia i zobrazowałam różne fazy płodowe, które odcisnęły swoje piętno na moim życiu. Malowałam na drewnie i na płycie miedzianej.
Następnie postanowiłam odpocząć od kręgów i zrobić coś zupełnie innego.
«Тоді є зараз» – це трилогія робіт, у яких я озирнулася назад, на початок життя та зобразила різні фази внутрішньоутробного розвитку, які залишили відбиток у моєму житті. Я малювала на дереві та мідній пластині.
Потім я вирішила відпочити від кіл і зайнятися чимось зовсім іншим.
Duma/Pride / «Гордість»
Islandzka duma narodowa miała swój moment chwały na Mistrzostwach Europy w piłce nożnej we Francji w 2016 roku. Cały świat dostrzegł Islandczyków kibicujących i klaszczących jak prawdziwi Wikingowie – sukces drużyny rozświetla też moje prace zatytułowane Duma. Wszystko to w barwach islandzkiej flagi, z kibicami i okrzykiem „HÚH” na pierwszym planie.
W Islandii często zatrudniamy artystów z całego świata, aby wprowadzali u nas nowe metody w grafice warsztatowej. W czasie jednego z takich wydarzeń Robynn Smith i Carrie Ann Plank, graficzki z Kalifornii (USA) nauczyły nas techniki Solarprint, której zawdzięczam nową perspektywę w pracy.
На чемпіонаті Європи з футболу 2016 року у Франції ісландська національна гордість відчула хвилину слави. Весь світ бачив, як ісландські вболівальники підбадьорювали та плескали, як справжні вікінги – успіх команди освітлює також моя робота під назвою «Гордість». Усе це в кольорах прапора Ісландії, з уболівальниками та криком «HÚH» на передньому плані.
В Ісландії ми часто наймаємо художників з усього світу для впровадження у нас нових методів у графіці. Під час одного з таких заходів Робінн Сміт і Керрі Енн Планк, графічні дизайнери з Каліфорнії (США), навчили нас техніці Solarprint, яка дала мені новий погляд на роботу.
solarprint / «solarprint»
Mój odpoczynek od kręgów nie trwał długo, a przy okazji wystawy na 50-lecie założenia Islandzkiego Stowarzyszenia Grafików Warsztatowych w Domu Nordyckim zaczęłam tworzyć akwafortę na miedzi z moim wzorem i nałożonymi na niego organicznymi formami.
This method got me started at my latest soloexhibition Sjétteringar, wich means matching colors, where I worked with the color schemes that are the most popular ones in Icelandic homes and the idea was that the colors in my prints match the paint color on the wall. Because since the beginning of the covid times people are more working from home and here in Iceland people had the urge to change and paint their homes since they were looking at the walls all the time. I don’t know if this is something that people in other countries have done.I felt I had to do something more with my circles so I got involved with three small businesses to help me make circular frames as well, since I couldn’t buy round frames anywhere.
Metoda ta doprowadziła mnie do mojej ostatniej wystawy indywidualnej Sjétteringar, co oznacza pasujące do siebie kolory. Pracowałam z zestawieniami barwnymi, które są najbardziej popularne w islandzkich domach – pomysł polegał na tym, że kolorystyka moich grafik miała pasować do odcieni farby na ścianie. Od początku pandemii koronawirusa ludzie więcej pracują z domu. Islandczycy poczuli potrzebę zmiany i przemalowania swoich domów, ponieważ przez cały czas patrzyli na ściany. Nie wiem, czy podobnie zachowywali się ludzie w innych krajach.
Czułam, że muszę zrobić coś więcej z moimi kręgami, więc zaczęłam pracować z trzema małymi firmami – miały mi one pomóc w tworzeniu okrągłych ram, których nie mogłam nigdzie kupić.
Цей метод привів мене до моєї недавньої персональної виставки Sjétteringar, що означає відповідність кольорів. Я працювала з комбінаціями кольорів, які є найпопулярнішими в ісландських будинках – ідея полягала в тому, щоб кольори моєї графіки відповідали відтінкам фарби на стіні. З початку пандемії коронавірусу люди стали більше працювати вдома. Ісландці відчували потребу змінити та перефарбувати свої будинки, тому що вони весь час дивилися на стіни. Я не знаю, чи люди в інших країнах поводилися так само.
Я відчувала, що мені потрібно більше працювати зі своїми колами, тому почала співпрацювати з трьома невеликими компаніями, які допомогли мені створити круглі рамки, які я ніде не могла купити.
I will continue to work with my favorite form in the nearest future and I even did a little linoleum cut for Reykjavík Cultural Night last August. There I cut out the silhouettes of my favorite buildings in Reykjavík on top of my friends’ favorite colors.
W najbliższej przyszłości zamierzam nadal pracować z moją ulubioną formą, wykonałam nawet mały linoryt dla Rejkiawickiej Nocy Kultury w sierpniu ubiegłego roku. Wycięłam tam sylwetki moich ulubionych budynków w Rejkiawiku nałożone na ulubione kolory moich przyjaciół.
When I started thinking about my heritage, I was of course thinking that as the chairman of the Icelandic Printmakers Association, I feel I have a great responsibility to preserve the knowledge, tradition, and history in Icelandic printmaking. The average age of the members is very high and helping the relatives in completing the estates of the deceased graphic artists has been part of my work.I’m the only one in my class from the Academy of the Arts who works in printmaking to some extent, I’m the only one who is a member of IPA; I’m the last Mohican, if I can say so. Therefore, I believe that the responsibility is both great and difficult. And since there has not been any academic teaching in printmaking in Iceland since 2002, few new members join the association, who graduated from abroad with major in printmaking, so I have a duty to strengthen the association so much, and many members have held printmaking courses for members, artists, art teachers and the general public in the association’s studio. We in the IPA are in great collaboration with printmaking societies around the world and many foreign printmakers have come to us, shown their works and taught us new methods in printmaking. Participating in such a large collaborative project is very important to me and the association, we are very willing to collaborate, full of optimism and looking to the future with the expectation that we will succeed in founding the Printmakers Academy where domestic and foreign artists continue to share their knowledge and new methods of printmaking.
Thank you for giving me the opportunity to join you on this panel “In search of Heritage”.
It is really great to get a chance to reconnect again with the Academy of Fine Arts in Krakow. My trip there in January 2017, your hospitality and warm heart welcoming is something I and my co-travellers will never forget.
Elísabet Stefánsdóttir (Beta Gagga)
President of Icelandic Printmakers Association
Kiedy zaczęłam myśleć o moim dziedzictwie, myślałam oczywiście, że jako przewodnicząca Islandzkiego Stowarzyszenia Grafików Warsztatowych czuję się bardzo odpowiedzialna za zachowanie wiedzy, tradycji i historii w islandzkiej grafice. Średnia wieku członków stowarzyszenia jest bardzo wysoka – stąd częścią mojej pracy jest pomaganie krewnym w kompletowaniu spuścizny po zmarłych grafikach.
Jestem jedyną osobą z mojego roku na Akademii Sztuk Pięknych, która w pewnym stopniu zajmuje się grafiką, jedyną należącą do IPA; jestem ostatnim Mohikaninem, jeśli mogę tak powiedzieć. Dlatego uważam, że moja rola jest zarazem odpowiedzialna i trudna. A ponieważ od 2002 roku nie prowadzi się w Islandii akademickiego nauczania w zakresie grafiki warsztatowej, do stowarzyszenia dołączają nieliczni nowi członkowie – absolwenci grafiki warsztatowej, którzy kształcili się za granicą. Moim obowiązkiem jest więc wzmocnić stowarzyszenie. Wielu spośród jego członków prowadziło w naszej pracowni kursy graficzne dla samego stowarzyszenia, artystów, nauczycieli plastyki i szerokiej publiczności. IPA intensywnie współpracuje ze stowarzyszeniami grafików na całym świecie. Odwiedzało nas wielu zagranicznych twórców grafiki warsztatowej, którzy pokazywali swoje prace i uczyli nas nowych metod w grafice. Udział w tak dużym projekcie jest dla mnie i stowarzyszenia bardzo ważny, jesteśmy bardzo chętni do współpracy, pełni optymizmu i patrzymy w przyszłość z nadzieją, że uda nam się założyć Akademię Grafiki Warsztatowej, w której krajowi i zagraniczni artyści będą nadal dzielić się swoją wiedzą i nowymi metodami twórczymi.
Dziękuję, że mogłam dołączyć do Was w panelu „W poszukiwaniu dziedzictwa”.
Wspaniale jest ponownie spotkać się z krakowską Akademią Sztuk Pięknych. Moja wizyta w styczniu 2017 roku, gościnność i serdeczne przyjęcie to coś, czego ja i moi towarzysze podróży nigdy nie zapomnimy.
Elísabet Stefánsdóttir (Beta Gagga)
Przewodnicząca Islandzkiego Stowarzyszenia Grafików Warsztatowych
Коли я почала думати про свою спадщину, я, звісно, подумала, що як президент Ісландської асоціації графіків відчуваю велику відповідальність за збереження знань, традицій та історії в ісландській графіці. Середній вік членів асоціації дуже високий, тому частиною моєї роботи є допомога родичам у комплектуванні спадщини померлих графіків.
Я єдина людина зі свого випуску Академії образотворчого мистецтва, яка вивчає графіку, єдина, хто належить до IPA; я останній із могікан, якщо можна так сказати. Тому вважаю свою роль і відповідальною, і складною. І оскільки починаючи з 2002 року в Ісландії не було академічного викладання гравюри, до асоціації приєдналося дуже мало нових членів – випускників гравюри, які здобули освіту за кордоном. Тому мій обов’язок – зміцнювати асоціацію. Багато її членів проводили в нашій студії курси графіки для самого товариства, художників, учителів мистецтва та широкої громадськості. IPA інтенсивно співпрацює з асоціаціями графіків по всьому світу. До нас приїжджало багато іноземних художників-графіків, які показували свої роботи та навчали нас нових методів у графіці. Участь у такому великому проекті дуже важлива для мене та для асоціації, ми дуже налаштовані на співпрацю, сповнені оптимізму та дивимось у майбутнє з надією, що зможемо заснувати Академію графіки, де вітчизняні та іноземні митці й надалі ділитимуться своїми знаннями та новими творчими методами.
Дякую, що дозволили приєднатися до панелі «У пошуках спадщини».
Приємно знову зустрітися з Академією мистецтв у Кракові. Мій візит у січні 2017 року, гостинність і теплий прийом – це те, що я та мої товариші ніколи не забудемо.
Елізабет Стефансдоттір (Бета Гагга)
Президент Ісландського товариства графіків
